Пізнавальне

Структура Ришат, також відома як "Око Сахари" та "Око Африки", є геологічною структурою з концентричних кіл на плато Адрар у пустелі Сахара.

Вона знаходиться в західно-центральній частині Ісламської Республіки Мавританія.

Сама структура це ерозійний еліптичний купол осадових порід, вік яких варіюється між Протерозойським еоном (2500-538,8 млн років тому) в центрі до пісковиків до Ордовицького періоду (488,3-443,7 млн років тому) на її краях. Вона знаходиться на висоті 400–460 м над рівнем моря.

Діаметр “ока” становить 40 кілометрів, а його внутрішня частина складається з інтрузивних та екструзивних магматичних порід, включаючи ліпарит, габро, карбонатити та кімберліти.

Структуру Ришат використовували, щоб орієнтуватися на поверхні пустині ще з часів перших космічних польотів, адже вона утворює концентричні кола. Вони зі свого боку нагадують око або мушлю величезного амоніта посеред піщаних просторів.

Процеси, які сформували структуру, теоретично є результатом або метеоритного удару, або глибокої магматичної інтрузії, остання з яких підтверджується магнітними даними з повітря з високою роздільною здатністю і гравітаційними даними, що підкріплюють гіпотезу інтрузії.

Вперше “Око Африки” виявили у 1950-х роках на аерофотознімках, що призвело до постійних досліджень геологів аж до 2008 року. Згідно з останнім дослідженням, хребти і долини, які ми бачимо сьогодні, утворилися внаслідок диференційованої ерозії шарів твердих і м’яких порід, піднятих як купол лужним магматичним комплексом крейдяного віку, що лежить під ними.

Окрім цього, тут виявлено докази людської діяльності: численні відкладення доашельських та ашельських артефактів, що характеризуються характерними овальними та грушоподібними “ручними сокирами”. Їх зазвичай асоціюють з Homo erectus (Людина прямоходяча) та похідними видами, такими як Homo heidelbergensis (Гайдельберзька людина).

Дослідження археологів виявили ашельські стоянки, розташовані вздовж ваді, які займають зовнішню кільцеву западину структури, де знаходилися виходи кварцитів. Вони слугували сировиною для виготовлення знарядь праці. Типи знарядь, знайдені в ашельських колекціях, включають загострені, серцеподібні, яйцеподібні, фіксовані ручні сокири та сокири типу “bout-coupé” (за формою кінцевого знаряддя), рубила, ретушовані відщепи, скребки та сегментарні рубила.

Географічне поширення ашельських знарядь — а отже, і народів, які їх виготовляли, — часто трактують як результат палеокліматичних та екологічних факторів, таких як зледеніння та опустелювання пустелі Сахара.

За останні кілька тисяч років клімат Сахари постійно коливався між вологим і сухим періодами через зміни в північноафриканському кліматичному циклі, який впливав на шлях північноафриканського мусону.

Під час африканського вологого періоду більшу частину пустелі покривали трави, дерева та озера, де люди нижнього палеоліту жили як мисливці-збирачі.

Там же ж знайшли докази неолітичної діяльності: рідкісні, широко розкидані вістря списів та інші артефакти, розташовані на північний захід від зовнішнього кільця, хоча загалом відсутні у внутрішніх западинах структури.

Однак існує псевдотеорія, що структура Рашит є залишками розвиненої цивілізації, а саме втраченого міста Атлантиди, на основі порівняння вимірів споруди з описами, які дає Платон.